Пекучий біль донині лежить каменем у серцях людей, котрі пережили ті  жахливі ночі відвідин упирів  й очі виплакали за своїми рідними і близькими. Ще й нині, здається, із 60-метрової глибини ,,Сафатових криниць'' плач і стогін  згвалтованих дівчат , закатованих воїнів  УПА та їх рідних, старих людей і немовлят.

          Там нині стоїть хрест і щорічно в останню неділю липня відправляється панахида по безвинно убиєних.

          Земля ще й тепер волає до живих про злочини, а в повітрі, здається, ще й досі висить нудотний запах людської крові, і як би дехто волів не згадувати про ці жертви нашого народу, цього  не дадуть зробити ріки невинно пролитої крові українського люду, загачені трупами наші рідні криниці.

          Історія українського народу зберегла гіркі свідчення про дії тих років , коли під личиною бандерівців, енкаведисти катували і знищували мирне населення. Це були загони зрадників українського народу, озброєних до зубів молодиків із навколишніх сіл, так звані спєцотряди НКВД’’, створені для винищення українського населення, для очорнення авторитету УПА й дискредитації національно-визвольного руху в Україні.

          Такий загін був організований на терені нашого району. Керував ним енкаведист Чернов.

          Колишній учасник цієї ,,боївки’’ Федір Бурець говорив:

          ,,…Цілу зиму мене тримали в бункері і до дрібниць випитували про моє минуле. Нарешті вирішили, мабуть що я ,,дозрів’’ для Каїнової роботи. Мені дали псевдо ,,Шишка’’, взяли розписку про нерозголошення таємниці… Щоранку ми, молилися, віталися вигуком ,,Слава Україн!’’, а відповідали: ,,Героям слава!’’, співали ,,Боже великий, єдиний , нам  Україну храни’’, розмовляли по-українськи. Ніхто не міг і запідозрити , що ми не бандерівці’’.

          Донині ім’я Сафата Панасюк викликає жах у жителів Демидівки та ближніх сіл-Калинівки, Ільпибоки, Пащихи…

          -На моїх очах убивця Сафат жорстоко замордував  у Рудці Андрія Кравчука та його рідного брата, у селі Лішня  замучив сина Уліяна Яковчука , а на дублянському хуторі замордував політичного референта УПА ,,Байду’’- зі спогадів Павла Пекарського жителя селища демидівка, нині уже покійного.

          -П’ятсот людей своїми руками вбив цей криваий нелюд,- розповідала зі сльозами на очах софія Солошкова.- Замучив він і мого рідного брата Антона Чудзюка, воїна УПА. Разом із ним закатував Артема Сидорука , Панаса Пащука, Віру Пащук, Івана Гутюка,. Усі вони були воїнами УПА, скерованими в цю ,,боївку’’, щоб з’ясувати причини масових убивств мирного населення, але ніхто з них не повернувся живий. Ім повиколювали очі, повирізалиязики, вуха та носи, поламали руки й ноги і напівживих повкидали у криницю в ,,Долині смерті’’. Тільки в одному селі Пащисі ,,спєцотряд НКВД’’, очолений Сафатом Панасюком, умертвив 34 особи упродовж 1944-1946 років .

          Свідком тих страшних подій був Павло Пекарський .

На фронті, завдяки своєму вмінню, був особистим фотографом полковника-грузина на прізвище Джугашвілі. Після демобілізації енкаведисти почали використовувати його як свого фотографа.

-Після фотографування, - розповідав Павло Пекарський, - я здав негативи і написав розписку про нерозголошення таємниці. Але один негатив для історії залишив і зберіг. Фотографував я цю так звану ,,бандерівську боївку’’ їм на пам’ять і, як вони казали, ,,на честь виходу їх із повинною’’.

-Найбільш жорстокого ката Сафата Панасюка залишили у селі Ільпибоки  головою сільради, а решту зграї, при повному озброєнні, з тризубами на кашкетах із тим самим завданням – убивати, закидають на дублянський хутір, що під Дібровою, для підсилення такої самої ,,бандерівської боївки’’.

          Ще довго оплакували люди своїх рідних та близьких, приймали криниці у у свої глибини людські тіла – аж до 1948 року.